В Україні така ситуація, що бізнес може бути рушієм різних соціальних змін, і люди в цьому бізнесі мають бажання ці зміни впроваджувати.

Серед компаній, що впроваджують ідеологію корпоративної соціальної відповідальності в Україні, піонерами і лідерами є філіали міжнародних фірм. Західноукраїнська нафтова компанія «Галнафтогаз» – рідкісний приклад суто українського бізнесу, що послідовно обрав для себе шлях співпраці з суспільством.

Від непослідовних форм спонсорства компанія прийшла до вузької та концентрованої соціально відповідальної політики. Сьогодні її нефінансовий звіт, віддрукований на переробленому папері, повідомляє про досягнення в екологічній сфері, реалізації безбар’єрності, дотриманні прав працівників і навіть у показниках гендерної рівності серед співробітників.

Про те, як великий бізнес реагує на проблеми громади, скільки коштів виділяє на соціальні проекти та чиїм смаком керується при визначенні адресатів підтримки, ВЕЛИКІЙ ІДЕЇ розповідає менеджер проектів КСВ «Галнафтогазу» МАРІЧКА КУЧЕРЕНКО.

– «Галнафтогаз» має високі позиції в різних рейтингах за показниками інформаційної відкритості та впровадження цінностей у бізнесі. Як давно ваша компанія розвиває напрям корпоративної соціальної відповідальності?

– Концерн практично від часу свого створення був і лишається активним меценатом та благодійником. До кризи 2008 року ми підтримували дуже різні проекти у багатьох сферах. Стосовно корпоративної соціальної відповідальності у нас не було комплексної стратегії та чітких напрямків. Ми з однаковим ентузіазмом долучалися до культурних, освітніх, спортивних програм, відгукувалися на індивідуальні звернення.

Проте у 2008-2009 роках у країні різко змінилася економічна ситуація. В час кризи ніхто не знав, чого чекати завтра. Наша компанія теж переживала не найлегші часи. Зате цей час ми ефективно використали для наведення ладу у різних внутрішніх процесах. Шукали, як ми можемо бути ефективнішими в роботі – в тому числі й у наших соціальних заходах. І вирішили зосередити напрямки КСВ на тих сферах, в яких компанія працює і на які може мати прямий вплив.

– Ми побачили для себе два ключові напрямки. Перший – це програма безбар’єрності – доступності об’єктів громадського користування для людей з особливими потребами. У нас фокус поки що йде на зручність людей на інвалідних візках. Хоча за кордоном ініціативи поширюються і на людей, які слабо бачать або погано чують.– Що це були за напрямки?

Чому саме ця тема? Мабуть, так мало статися. У Львові є коло соціально активних мешканців, для яких інвалідний візок не став перешкодою, щоб жити повноцінним життям. Вони подорожують, бачать світ, допомагають реабілітуватися іншим людям з обмеженими фізичними можливостями. Таких активістів в Україні наразі одиниці, бо в наших містах інфраструктура для візочників практично відсутня і люди на візках переважно з хати не виходять. От ми і вирішили принаймні з себе почати і зробити заправки «ОККО» доступними для таких людей.

І друге – це охорона довкілля – тема дуже актуальна у цілому світі і гостра в Україні. Заправки, пальне, викиди в атмосферу – зрозуміло, щоб компенсувати той вплив, який ми прямо і опосередковано чинимо на довкілля, нам ще треба дуже і дуже багато зробити. Але ми почали системно у цьому напрямку працювати з кінця 2008 року.

– Які саме заходи ви робили для напрямку охорони довкілля?

– Наприкінці 2008 року ми почали впровадження принципів «зеленого офісу». Спершу спробували це зробити у головному офісі у Львові, а в 2009 році поширили напрацювання на всі наші представництва та заправки. Спочатку вивчили, що це таке. Якраз в цей час Британська Рада в Україні дуже популяризувала цей проект та надала масу корисної інформації. Ми налагодили в офісах роздільний збір макулатури та розробили й розмістили в усіх приміщеннях наліпки з закликами та інформацією, як потрібно берегти ресурси. Ввели диспетчеризацію службового легкового транспорту, популяризували «зелені ідеї» в колективі, долучалися до різних екологічних ініціатив і т.д.

Потім ми почали думати, що можна робити на заправках, нафтобазах. Енергоефективні та енерговідновлювальні технології не стоять на місці. Наприклад, в сусідній Угорщині є фантастичні заправки для електрокарів, є АЗС з нульовим споживанням енергії. В сонячній Італії на багатьох АЗС – сонячні батареї на даху, які повністю забезпечують енергією заправку, а надлишок дарують місту...

Ми почали вкладати кошти в реконструкцію існуючих потужностей, інвестувати у нові енергоощадні технології. Буквально минулої осені ми реалізували кілька пілотних проектів на АЗС у цьому напрямку. Поблизу Львова відкрили заправку з системою обігріву приміщень за рахунок теплового насоса, робота якого базується на різниці температур глибоко у ґрунті. Тієї ж осені в Криму відкрилась заправка, обладнана геліосистемою, за допомогою якої можна обігрівати воду або приміщення заправки. Також восени в Києві на Героїв Сталінграду ми відкрили перший в Україні пункт заряду електромобілів. Ефективність цих технологій ми вивчаємо і найкращі з них будемо використовувати під час будівництва чи реконструкції заправок нашої мережі.

Два роки тому компанія впровадила проект роздільного збору макулатури і поліетилену на АЗС Західної України. Ми є першими і на даний момент єдиними в нашій галузі, хто запровадив такого роду проект. В результаті лише за минулий рік з офісів і АЗС компанії ми зібрали і передали на вторинну переробку понад 60 тонн макулатури, близько 10 тонн поліетилену.

Це приклад переваги системного підходу, коли, по-перше, ініціативи нашаровуються, а по-друге, переростають у щось більше, у цінності цілої компанії.

З останніх «зелених» подій: наші маркетологи підготували дуже класний корпоративний календар на 2013 рік на тему зеленого офісу – для клієнтів та партнерів компанії. З нового року ми почали в головному офісі збирати відпрацьовані батарейки і будемо передавати їх на переробку у Львові. Буквально днями у мережі «ОККО» з’явилися паперові пакети для покупок як альтернатива поліетиленовим.

На превеликий жаль, в Україні ще є серйозні інфраструктурні проблеми у цій галузі. Це не дозволяє таким проектам розвиватися швидко. Звичайно, є такі країни, як Швеція, де переробляється до 90% усіх відходів, а частину навіть імпортують з-закордону, бо на енергії з переробки їздить їхній громадський транспорт. І для нас це виглядає, як якась паралельна реальність, але перетворення поступово відбуваються і у нас. Наприклад, в Харкові «Тетра Пак» профінансував лінію з виробництва паперу з вторинної сировини на одному з паперових комбінатів. Тобто Україна навіть почала виробляти свій канцелярський папір з макулатури – це крок. Львівське підприємство готове взятися за переробку батарейок і збирає зараз сировину у волонтерів – це теж крок.

– А як у вас впроваджувався принцип безбар’єрності?

– Ми прийняли рішення всі заправки будувати з дотриманням норм безбар’єрності. Ми проаналізували проекти наших будівель, внесли зміни в інженерні плани наших заправок, зробили всюди, де можливо, пониження бордюрів, стандартизували ширину дверей, спроектували вбиральні для людей з особливими потребами, привели все у відповідність з єдиним стандартом.

Паралельно ми стали звертати увагу на людей, що подорожують з маленькими дітьми, бо це та категорія людей, про яку наразі ніхто особливо не думає. В дорозі немає де дитину переповити та погодувати – таке враження, що діти в нашій країні народжуються вже цілком самостійними п’яти-шестирічними і зовсім не потребують належної інфраструктури.

У 2009 році ми придбали автомобіль для Соціального таксі у Львові і впродовж кількох років підтримуємо пальним цю ініціативу. Два роки тому разом з компанією «Київстар» обладнали спеціальним ліфтом Харківський оперний театр, щоб люди у візках також мали можливість потрапити до партеру і дивитися вистави. Намагаємось підтримувати різні звернення, коли якась організація або реабілітаційний центр хоче поставити пандус. У 2011 році на програму безбар’єрності ми витратили близько 300 тис. грн., в минулому році – понад 650 тис. грн.

– Скільки коштів ви витрачаєте щорічно на інші соціальні програми?

– Зараз ми в процесі підготовки нефінансового звіту за минулий рік. На меценатство і благочинність компанія виділяє в межах 1-1,5 млн. грн. на рік, і останні роки ми не збільшуємо видатків на цей напрям діяльності. Натомість наше бажання себе соціально реалізовувати почало знаходити і нові вияви – наприклад, у формі корпоративного волонтерства, коли не лише компанія, а й співробітники долучаються матеріально чи ресурсно до різних благочинних акцій.

Наприклад, минулого року ми ближче познайомилися з реабілітаційним центром «Джерело», де діти з різними вродженими вадами проходять фізичну і соціальну реабілітацію. Два роки тому центр лишився практично без державного фінансування. Вони залучили волонтерів, які займаються фандрайзингом і роблять різні акції. Зокрема, у грудні минулого року вони зробили акцію «Тепло дітям, тепло серцю» – збирали кошти на цей зимовий опалювальний сезон. Ну і звернулись до нас із проханням поширити серед співробітників магнітики в обмін на пожертвування від 10 грн. Ми такого раніше не робили, тож вирішили взяти у них десь 50 магнітиків і подивитися, як піде. Після того, як ми зробили розсилку по офісу, магніти закінчилися вже через 10 хв. Тоді ми привезли ще 200-300 магнітів, які теж розійшлися упродовж дня. За два дні ми зібрали майже 7 тис. грн. для потреб центру. У нас на кожній кухні холодильники були просто заліплені магнітами.

Тобто працівники на рівні з компанією також мають потребу персонально реалізувати себе в соціальних проектах. І це добре, якщо компанія виступає ініціатором чи організатором такого волонтерства.

Після кризи багато змінилось у співпраці між бізнесом і благочинними фондами. Ми вчора спілкувалися з представниками громадських організацій на одній події. Вони розповідають, що зараз справді складно знайти одного благочинця, що дасть тобі 10 тис. грн., і набагато легше знайти 10 тис. благочинців, які дадуть тобі по гривні. Бо є громадянське суспільство, є інтернет, соціальні мережі, можливості перерахувати кошти, не відходячи від комп’ютера. «Таблеточки», «Велика Ідея», «Українська біржа благочинності» – ці успішні ініціативи тільки підтвердять мої слова.

– Яким проектам ви надаєте перевагу, коли виділяєте спонсорську допомогу?

– Якщо говорити про спонсорство, то це, безумовно, різні автомобільні події: перегони, клубні збори, ралі і т.д. Так само – якісь унікальні мистецькі заходи чи унікальні видання. Ми щороку стараємося зробити один чи кілька цікавих проектів у цьому напрямку.

Також в силу того, що голова наглядової ради нашої компанії Віталій Антонов є альпіністом, ми часто підтримуємо турніри зі скелелазіння.

Щодо інших заходів – останнім часом стараємось менше говорити про спонсорство, де щось там відбувається і твій логотип усюди. Якщо це соціальні події, які ми вважаємо корисними, – нас більше цікавить не просто перерахунок коштів, а партнерство з можливістю долучитися в якості волонтерів.

– Коли видаєте диски, підтримуєте музичні фестивалі, в цих рішеннях ви виходите з власних смаків чи досліджуєте потребу суспільства в цьому продукті? Чому, наприклад, ви підтримали видання диску музики Речі Посполитої? Чому підтримували богатирів?

– Віталій Антонов – філантроп і людина широкого кола інтересів, тому він особисто приймає рішення про підтримку того чи іншого проекту чи події. І, власне, тому нам часто вдається підтримати вартісні «непопсові» і некомерційні проекти. Бо вони, як показує досвід, є потрібними і мають свою аудиторію. У нас навіть був випадок, коли клієнт написав на нашій сторінці у Фейсбуці, що бачив на сайті інформацію про видання збірки музики Речі Посполитої, однак не зміг її знайти на наших заправках, бо ми їх розповсюджували лише в якості подарунків і зовсім не рекламували. Він питав, де можна знайти, бо був фанатом такої музики. І ми просто вислали йому цей диск, чим дуже його втішили. Тобто навіть такий зовсім не комерційний продукт має своє коло шанувальників і аудиторію. Видавництва також часто мають дуже цікаві ідеї і проекти, на які немає фінансування через «некомерційність». І якщо компанія може дати їм шанс на появу – чому ні?

Що стосується богатирів, ми свого часу були співорганізаторами і партнерами цілої низки богатирських турнірів по Україні. Василь Вірастюк колись працював у «Галнафтогазі», якраз у період перших своїх успіхів та рекордів у богатирському спорті. У нього виникла ідея поставити якийсь національний силовий рекорд, і він у Львові на вулиці Замарстинівській потягнув 5 трамвайних вагонів. Це була перша публічна богатирська акція в Україні. Ми її підтримали і фактично організували, і з того все почалося. Богатирські турніри мали великі успіхи, і мода на цей вид змагань також поширилася. Наша активна співпраця тривала понад 5 років, доки і спортсменам, і аудиторії це було цікаво.

Після 2008 року дуже багато змінилося у нас, та й у великого бізнесу загалом, у підходах до благочинності, спонсорства, роботи з громадськими організаціями. Діяльність структурувалася, ми визначили декілька ключових напрямків роботи і стали частіше відмовлятися від підтримки тих проектів, які нам не близькі.

– Як у компанії ухвалюються рішення про підтримку проектів?

– Я працюю у відділі зв’язків з громадськістю і є менеджером проектів з КСВ – цю посаду в минулому році запровадили, бо зрозуміли, що це реальний напрямок діяльності, яким треба займатися. Наш відділ працює у прямому підпорядкуванні голові наглядової ради. Більшість звернень та пропозицій про підтримку, спонсорство та допомогу потрапляють саме до нас – поштою, електронкою, через сайт та соціальні мережі. Якщо це спонсорство – як правило, ми передаємо це у відділ реклами. Якщо ж мова про соціальні проекти чи благочинність – опрацьовуємо самі. Ті проекти, які, на нашу думку, заслуговують уваги, подаємо на розгляд голові наглядової ради, і кінцеве рішення – за ним. Бо він є нашим шефом, і йому це цікаво.

– Як багато організацій і авторів проектів до вас звертається за підтримкою?

– Листи про фінансову допомогу від фізичних осіб та фондів приходять ледь не щодня. Прохання проспонсорувати якусь подію – теж часто, понад 10 разів на місяць. Пропозиції соціальних проектів чи спільних інформаційних кампаній – значно рідше, може, до 3-5 разів на місяць. Ми зробили спеціальну форму на сайті, щоб інформація швидше потрапляла напряму і за призначенням. Але, на жаль, дуже рідко громадські організації чи фонди, перед тим як звернутися в компанію, хоча б дізнаються про напрямки діяльності цієї компанії, готують конкретну пропозицію. Максимум, що вони роблять – знаходять поштову адресу компанії та ім’я директора… А далі – типовий лист із проханням перерахувати кошти. Часто без бюджету, без конкретики, не кажучи вже про якусь звітність по завершенні.

– Як впливають соціальні кампанії на ваші економічні показники? На якому етапі «монетизації цінностей» ви знаходитесь? Чи проводили ви дослідження?

– Я думаю, настане час, коли треба буде зробити таке дослідження, але поки що ми його не проводили.

Ми активно напряму спілкуємося з клієнтами через інтернет. Вони помічають і контейнери для макулатури, і наліпки Go green, і дитяче меню, і соціальну рекламу. Хоча коментарів про це небагато, бо якраз в інтернеті, принаймні на автомобільних форумах, не дуже прийнято когось хвалити і розсипатися в компліментах – відразу тролем обізвуть чи щось типу «пост проплачен». Максимум можуть сказати «ОК» або «Дякую!».

Хвалять чи дякують частіше на Фейсбуці або у книзі відгуків та пропозицій. Наприклад, кілька місяців тому у Фейсбуці отримали коментар від Ірени Карпи. Вона написала, що зі своїми музикантами заїхала на нашу заправку поїсти, і хтось з музикантів забув у нас рюкзак з документами і гонораром. Помітили це за годину, без надії вернулися на заправку, а працівники все повернули без питань. То вона нам написала дуже приємного листа і як мама зазначила, що у нас єдина мережа, де можна дитину переповити і погодувати. Такі листи приходять не щодня, але найкраще мотивують старатися ще дужче.

– А яка ваша основна мотивація у корпоративній соціальній відповідальності?

– Якщо говорити про нас як про компанію, то ми є корпоративним громадянином українського суспільства. Бо неможливо будувати бізнес поза суспільством – ти все одно працюєш з людьми і для людей і чиниш вплив на економіку, на бізнес-середовище, на локальну громаду. В Україні така ситуація, що бізнес може бути рушієм різних соціальних змін, і люди в цьому бізнесі мають бажання ці зміни впроваджувати. Гріх цим не скористатися.

Олександр Телюк

Велика ідея