Український ринок нафтопродуктів все більше залежить від тенденцій в довколишніх країнах, що змушує вітчизняні НПЗ конкурувати не тільки один з одним, але і з імпортерами.
Світові ринки вже не перший місяць лихоманить від збільшення цін на нафту, що є черговим приводом для перегляду прогнозів макроекономічних показників. Зростаюча вартість чорного золота робить особливо актуальним питання про ефективність його використання, зокрема, в сфері переробки та продажу нафтопродуктів. З огляду на особливості цінової політики, податків і структури споживання в різних країнах, нафтові компанії будуть прагнути перенаправляти потоки сировини (нафти) і продукції (нафтопродуктів) з метою максимізувати власний прибуток. Даний процес може негативно відобразитися на Україні, яка, затягуючи модернізацію власної виробничої бази, ризикує впасти в повну залежність від зовнішніх гравців.
Хронічна недозавантаженість
При номінальних переробних потужностях українських НПЗ в 51,1 млн. т. нафти в рік в 2005 р. завантаженість склала лише 35,8% (18,3 млн. т). У порівнянні з 2003-2004 рр. цей показник знизився на 5,5%. За 7 місяців 2006 р. тенденція продовжилася. Показник завантаженості скоротився до 28,4% (8,2 млн. т), що в першу чергу пов'язано з подальшим скороченням поставок російської нафти на українські нафтопереробні заводи до 6,6 млн. т. (на 29,9%). За рахунок власних ресурсів Україна забезпечує обсяги нафтопереробки тільки на 24%. Відповідно рівень завантаження потужностей нафтопереробних підприємств сильно залежить від імпорту сировини, основним постачальником якої залишається Росія.
"Система оподаткування в межах Росії робить переробку нафти більш вигідною. Тому російські виробники вуглеводнів намагаються максимально "монетизувати" нафту, пропонуючи на експорт готове пальне, а не сировину. До того ж по ряду технічних і економічних причин українські підприємства мають слабші позиції в порівнянні з зарубіжними колегами. При таких високих цінах на нафту вітчизняні НПЗ потрібно серйозно модернізувати, інакше вони не зможуть працювати", - розповідає Сергій Лізунов, перший віце-президент, керуючий директор ТОВ "ТНК-ВР Україна". З 6 заводів, які працювали в 2005 р, повноцінно сьогодні діють тільки два - Лисичанський і Кременчуцький. За даними українського об'єднання з переробки нафти "Укрнафтохімпереробка", Одеський НПЗ був зупинений в липні минулого року для модернізації, спрямованої на поглиблення переробки нафти, а Херсонський НПЗ підійшов до такої межі, коли подальша його робота без докорінного оновлення стала неможливою. Зупинив свою роботу і Дрогобицький НПЗ, а Надвірнянський працює з перебоями.
Сусідська альтернатива
Російським компаніям при прямому експорті нафти в Україну необхідно сплатити експортне мито в розмірі $216,4 за тонну (з 01.08.2006 р.), а у випадку з експортом світлих нафтопродуктів - $158,1 за тонну (з 20.08.2006 р). Існуюча різниця покликана стимулювати підприємства вивозити готову продукцію замість сировини. При цьому ще й є можливість оптимізації витрат, пов'язаних з відсутністю експортних мит між Білоруссю і Росією. В такому випадку вигідніше експортувати нафту на переробні заводи Білорусі без сплати мит з подальшим продажем готової продукції в інші країни, в тому числі і Україну. Від подібної операції (в порівнянні з переробкою на українських НПЗ) виходить подвійна вигода. По-перше, компанії платять мито в розмірі $57 за тонну, економлячи на кожній тонні $101,1 у порівнянні з прямими поставками з Росії. По-друге, отримують додатковий виграш за рахунок більшого виходу нафтопродуктів вищої якості з огляду на кращого технічного оснащення білоруських підприємств. Ймовірно, в силу цих факторів, обсяги поставок нафти на НПЗ Білорусі в січні-червні поточного року зросли на 17% в порівнянні з аналогічним періодом 2005 р, досягнувши 10,7 млн. т. Хоча в найближчому майбутньому білоруський канал поставок може стати менш привабливим в зв'язку з процесами синхронізації експортних мит між Росією і Білоруссю.
Імпортний наступ
Незважаючи на істотне зниження постачання сировини на українські НПЗ і, як результат, скорочення обсягів випуску продукції, стабільність на ринку нафтопродуктів утримувалася за рахунок активізації імпорту. "Якщо на початку 2005 р. на імпортні нафтопродукти припадало лише 5-7% роздрібних продажів, то після введення нульового ввізного мита в Україні і зростання світових цін на нафту структура ринку істотно змінилася. Імпорт зріс. Він став займати до 10% ринку бензину і близько 25% ринку дизельного палива", - зазначає Ірина Зінкевич, заступник комерційного директора нафтової компанії "Альфа-Нафта". За даними, наданими компанією City Finance, якщо в 2005 р. в Україну було завезено 1,4 млн. т. світлих нафтопродуктів, то за 6 місяців 2006 р. - понад 0,9 млн. т. Безпосередній імпорт світлих нафтопродуктів з Росії (в основному - низький октан), Білорусі (дизель) і Литви (високий октан) складає близько 25% від загального обсягу. У той же час близько половини імпорту надходить через офшорні території (Кіпр, острів Мен, Віргінські острови та ін.), що свідчить про використання певних схем оптимізації оподаткування суб'єктами господарської діяльності.
Основною причиною зростання імпорту експерти називають скасування ввізних мит в травні 2005 р. Але думки щодо такого кроку на вітчизняний ринок розійшлися. За словами одного з експертів, до травня 2005 р. систему ціноутворення було складно пояснити. Внаслідок скасування мит ринок став більш ліберальним, що відкрило доступ дешевим і якісним ресурсам, ціни на які утворюються за ринковими принципами. До того ж за останні роки якість бензину українських НПЗ не змінилася, що негативно відбивається на його привабливості як продукту. "Ця ситуація стимулює власників вітчизняних НПЗ якомога швидше модернізувати свої заводи з тим, щоб вони могли виробляти більш якісний продукт. Наприклад, дизельне паливо, вироблене сьогодні в Білорусі, на порядок якісніше українського, оскільки містить в 4 рази менше сірки", - відзначає Дмитро Герасимов, комерційний директор ВАТ "Концерн Галнафтогаз". Іншої точки зору дотримується Сергій Лізунов: "Якщо раніше українська нафтопереробка була захищена митом від умов оточуючих ринків - Росії, Білорусі, Прибалтики, Середземномор'я - то сьогодні вітчизняним НПЗ доводиться конкурувати не тільки один з одним, але і з заводами суміжних країн". Не розвиваючи власний видобуток і переробку, Україна не зможе розраховувати на набуття енергетичної незалежності.
Українські підприємства не можуть на рівних конкурувати з імпортерами нафтопродуктів через більш високу закупівельну ціну на нафту (у порівнянні з Росією і Білоруссю) та більш низькою глибиною нафти, що переробляється (в порівнянні з заводами Румунії, Литви та інших країн). Ціна нафти, що надходить в Україну, близька до світових цін сортів марки Urals, в той час як нафта, що йде на НПЗ Росії і Білорусі, на 30-35% дешевша нафти, що завозиться в Україну. А оскільки вартість сирої нафти становить 80-90% собівартості продукції, то витрати на українських НПЗ істотно вищі, ніж на підприємствах сусідів. "Чисті" ціни (без податкової складової) на моторні масла в Росії і Білорусі на 30-60% нижчі, ніж в Україні. Як наголошується в дослідженні об'єднання "Укрнафтохімпереробка", роздрібні ціни на нафтопродукти в Україні близькі до рівня цін в Росії і Білорусі виключно завдяки відносно невисокому розміром акцизного збору.
Де взяти гроші для ривка?
Єдиний вихід для українських переробних підприємств зі сформованої ситуації - або підвищити ввізні мита, або інвестувати в поліпшення переробних потужностей. Згідно з даними "Укрнафтохімпереробки", за 2001-2005 рр. в розвиток галузі було вкладено близько 1,37 млрд. грн., що набагато менше реальних потреб. "Наприклад, щоб підняти рівень Лисичанського НПЗ до рівня Рязанського (один з найбільш сучасних російських заводів компанії ТНК-ВР, що виробляє пальне стандарту євро-3), буде потрібно кілька сотень мільйонів доларів. Це при тому, що Лисичанський завод "наймолодший"в Україні, йому всього 30 років. На реконструкцію інших, технічно більш відсталих і старих, заводів буде потрібно сума від $500 млн. Але, щоб власники НПЗ почали інвестувати в виробничу базу, підприємства повинні мати достатній рівень прибутковості. Сьогодні прибутковість нафтопереробного бізнесу нижча, ніж рівень інфляції. За п'ять місяців 2006 р. рентабельність Лисичанського НПЗ склала всього 0,3%. Якщо існуючі тенденції збережуться, то в поточному році рівень доходу не компенсує акціонерам їх вкладення в український бізнес. В таких умовах ніхто не буде зацікавлений його утримувати, а тим більше розвивати", - констатує Сергій Лізунов.
У той же час скасування нульового мита на нафтопродукти не можна вважати панацеєю. З одного боку, це закриє український ринок для якісного пального з Прибалтики (Литви) і країн Східної Європи, яке в Україні не виробляється, а з іншого - ще істотніше посилить цінову ситуацію. Згідно з даними компанії UPECO, за 7 місяців 2006 р. ціни вже зросли: на бензин А-76 (80) - на 37,53%; А-92 - на 24,95%; А-95 - на 27,51%. З огляду на обсяги споживання бензину і дизельного палива (у 2005 р 4,6 і 5,3 млн. Т відповідно) недолік пропозиції призведе до зростання цін. З огляду на, що збільшення вартості зазначених нафтопродуктів на 1 копійку рівноцінно зростанню додаткових витрат споживачів на 120-130 млн. грн. в рік, до питання зміни мит слід підходити продумано.
Зростання паливного пирога
За даними експертів, у 2005 році обсяг ринку нафтопродуктів зріс на 25-30%, досягнувши $6 млрд., що в основному зумовлено зростанням цін. У 2006 році цей показник складе $8 млрд. Також позитивний вплив на зростання ринку мало збільшення парку легкового автотранспорту. У 2005 р. в Україні було продано 265 тис. нових легкових автомобілів, що на 25% більше, ніж у 2004 р. Це впливає на структуру споживання пального в Україні в бік скорочення використання низькооктанового бензину А-76 (80) і зростання високооктанових А-94-98. Згідно з даними по реалізації нафтопродуктів НК "Альфа-Нафта", за 2003-2006 рр. споживання бензину марки А-76 (80) знизилося з 27 до 15%; А-95 - зросло з 15 до 22%; А-92 і дизельного палива практично не змінилося і складає 12-14% і 46-44% відповідно. Структура споживання нафтопродуктів в Україні за I квартал поточного року (за даними Держкомстату) така: А-76 (80) - 17,9%; А-92 - 30,1%; А-95 - 52%, дизельного палива - 28,2%. "Варто відзначити поступове зростання споживання нового для України виду палива - зрідженого газу. Його частка в структурі реалізації НК "Альфа-Нафта" зросла з 0,5% до 2,2%. Основна причина підвищення попиту на газ полягає в тому, що він є замінником бензину А-95. І хоча його витрата на 15-20% більша, ніж бензину, коштує він значно дешевше", - додає Ірина Зінкевич.
Також серед основних тенденцій ринку варто виділити збільшення мереж основних гравців через поглинання дрібних учасників ринку. За даними Держкомстату, за I квартал 2006 р. кількість підприємств, які здійснюють роздрібну торгівлю пальним через АЗС, скоротилося на 20% - до 1616. "Поступова глобалізація ринку вигідна перш за все для споживача, адже корпоративні АЗС працюють згідно з прийнятими стандартами, здатні запропонувати найбільш гнучкі умови співпраці, гарантують якість нафтопродуктів і пропонують більш широкий спектр послуг", - говорить Сергій Сидоренко, президент нафтової компанії "Альянс-Україна". "Для нафторинку
України властива ще одна особливість: якщо на Заході при зростанні біржових цін на нафту відразу ж зростають ціни на АЗС, то в Україні лаг може становити від 1 до 3 місяців. Це пов'язано з дуже високою конкуренцією на вітчизняному роздрібному ринку - ніхто не хоче піднімати ціни першим і втрачати обсяги продажів", - розповідає Дмитро Герасимов.
Стратегічні вектори
Сергій Лізунов, перший віце-президент, керуючий директор ТОВ "ТНК-ВР Україна":
- Галузь стратегічно важлива для держави, більшість підприємств нафтопереробки - містоутворюючі, вони виконують важливу соціальну функцію в регіонах їх розміщення. Від держави потрібно просто створити для бізнесу умови, в яких він зможе реалізувати свої комерційні та соціальні завдання. Адже за останні три роки нафтопереробка почала виходити з тіні і працювати по прозорій системі сплати податків. Тепер, коли відбулося зменшення обсягів переробки нафти, знизилися і надходження в казну. Особливо від цього страждають місцеві бюджети. Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних НПЗ необхідна комплексна програма дій. По-перше, вироблення такої формули оподаткування на кордоні України, яка врівноважувала б можливості зовнішніх і внутрішніх виробників. Зокрема, імпортне мито на пальне можна прив'язати до цін на нафту і нафтопродукти. По-друге, прийняття механізмів, що стимулюють модернізацію НПЗ. Це можна зробити за рахунок посилення екологічних вимог до продукції і зміни оподаткування обладнання, яке імпортується з метою модернізації.
Ірина Зінкевич, заступник комерційного директора нафтової компанії "Альфа-Нафта":
- В даний час ситуація на ринку нафтопродуктів України досить неоднозначна, що обумовлено як зовнішнім фактором (подорожчанням сировини на міжнародних ринках), так і внутрішніми (зменшенням запасів нафти і нафтопродуктів, сезонним попитом). Довгий час (з травня 2005 р.) саме ввезені бензин і дизпаливо дозволяли формувати баланс попиту і пропозиції на українському ринку. Адже після торішньої бензинової кризи і введення податкових пільг для імпортерів українські НПЗ продовжують скорочувати обсяги переробки нафти і, як наслідок, виробництво бензину і дизпалива. У той же час цінова кон'юнктура на європейському ринку дала можливість українським НПЗ переосмислити свої пріоритети. Влітку поточного року вперше з моменту відкриття кордону експорт нафтопродуктів з України перевищив імпорт. Українські НПЗ збільшили експорт модернізованого під стандарти ЄС бензину А-92, пожертвувавши при цьому постачанням низькооктанового бензину на внутрішній ринок. До основних експортерів можна віднести Кременчуцький і Лисичанський НПЗ, які багато в чому визначають ситуацію на ринку. В результаті, виник дефіцит пропозицій на бензин А-76 (80), що і спровокувало різкий стрибок оптових цін.
Дмитро Герасимов, комерційний директор ВАТ "Концерн" Галнафтогаз ":
- Російські експортні мита на нафту і нафтопродукти не впливають на цінову ситуацію в Україні. Це спекулятивна тема, оскільки мито на експорт російської нафти - інструмент внутрішньоросійського регулювання прибутковості нафтових компаній. Наприклад, коли ціна на нафту зростає, а собівартість видобутку істотно не змінюється, нафтові компанії починають отримувати надприбуток, відповідно Росія підвищує мито з метою перерозподілу частини надприбутку в держбюджет. На світових майданчиках, на яких продається російська нафта, ціна реалізації не змінюється при зміні розміру мита.