Ухвалення Верховною Радою Закону України N3201-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності в січні ц.р., знову привернуло увагу учасників фінансового ринку до проблеми рейтингування в цілому та до введення обов'язкового рейтингування фінансових інструментів зокрема. Нагадаємо, що цим документом внесено зміни до низки спеціальних законів, що регламентують діяльність фінансових установ в частині напрямків розміщення коштів страхових резервів, пенсійних активів та активів інститутів спільного інвестування.
Так, закон встановлює, що кошти страхових резервів страхових компаній можуть бути розміщені тільки в банківських установах або цінні папери, що мають кредитний рейтинг інвестиційного рівня за національною шкалою, затвердженою Кабінетом міністрів України. Певні обмеження передбачені також для інвестування коштів пенсійних активів та активів ІСІ. Наприклад, відтепер заборонено за рахунок коштів пенсійних фондів купувати цінні папери з рейтингом спекулятивного рівня або цінні папери, які взагалі не мають рейтингу, а також тримати кошти в банках, кредитний рейтинг яких відповідає спекулятивному рівню чи взагалі не визначений рейтинговим агентством за національною шкалою.
В даний час розгорнулася досить гостра дискусія з питань рейтингування за участю як представників всіх сегментів ринку, так і незалежних аналітиків і вчених. Нові законодавчі норми вони оцінюють по-різному. Втім, мало хто з фахівців ставить під сумнів необхідність існування рейтингів як таких і діяльності з надання рейтингових послуг на фінансовому ринку. І це не дивно.
За оцінками зарубіжних експертів, сьогодні близько 80% світових потоків позикового капіталу контролюється рейтингами. За допомогою рейтингів емітенти інформують ринок про характеристики своїх боргових зобов'язань, а потенційні інвестори отримують можливість оцінити їх привабливість.
Особливо важливу роль відіграють рейтинги в період становлення ринку фінансових послуг, коли існує гострий дефіцит інформації про діяльність фінансових установ та їх продуктів, а тому надзвичайно актуальним є питання довіри. Процес інвестування пов'язаний з постійною оцінкою "фінансової безпеки" емітентів, порівнянням існуючих фінансових інструментів не тільки за рівнем прибутковості, але і по ймовірності втрат від інвестування, тобто з визначенням інвестиційного ризику. Саме кредитний рейтинг є індикатором, що допомагає інвесторам зорієнтуватися в розмаїтті фінансових інструментів, що існують на ринку.
Як засіб стандартизованої оцінки кредитних ризиків, притаманних позичальникам і їх борговими зобов'язаннями, рейтинги досить широко використовуються регуляторними органами багатьох країн світу. Державні регулятори традиційно спираються на рейтингову інформацію, аналізуючи загальний стан ринку, тенденції його розвитку і оцінюючи фінансову стійкість суб'єктів господарювання.
Необхідність рейтингів очевидна в умовах динамічного ринку корпоративних облігацій. Незважаючи на те, що фінансове становище значної частини емітентів є досить складним, підприємства виходять на ринок запозичень і емітують цінні папери, які стають потенційними об'єктами для вкладення коштів, залучених фінансовими посередниками. Інвестиції в такі цінні папери можуть таїти приховану загрозу для власників активів.
За даними ДКЦПФР, в 2005 році в Україні здійснено 101 випуск корпоративних облігацій на загальну суму 4,64 млрд. грн., і тільки 30 емісій загальним обсягом в 1,4 млрд. грн. (тобто лише третина) отримали рейтинг інвестиційного рівня. Серед них - облігаційні випуски таких підприємницьких структур, як ВАТ "Концерн "Галнафтогаз", банк "Хрещатик", "Іпотечна компанія "Аркада-фонд", ВАБанк і деяких інших. Ці емітенти вже давно працюють на вітчизняному ринку боргових зобов'язань і практичними діями підтверджують свою репутацію надійних позичальників. У той же час, як бачимо, дві третини випусків мають рейтинги спекулятивного рівня. Це - попередження для інвесторів, котрі приймають рішення вкладати свої кошти на власний розсуд.
Застосування рейтингів як інструмент регулювання виникає також з вимог Базельського комітету з банківського нагляду, що прийняв в червні 2004 року нові рекомендації щодо стандартів капіталу для здійснення кредитних операцій (так званий "Базель 2"). Згідно з цими вимогами, обсяг резервних відрахувань банку залежатиме від кредитного рейтингу позичальника. Тому банки повинні бути зацікавлені не тільки отримати кредитний рейтинг самі: потрібно, щоб такий рейтинг мали їх позичальники і емітенти фінансових інструментів, які обліковуються в портфелях банку. Понад сто країн світу підтримали ці рекомендації, в даний час ведеться активна робота по приведенню діяльності банків у відповідність з новими стандартами.
Зрозуміло, рухаючись в напрямку світової економічної інтеграції, вітчизняна фінансова система повинна враховувати існуючу в світі ділову практику і займатися її впровадженням. Питання в тому, як це краще зробити.
Багато професійних учасників фінансового ринку вважають, що введення обов'язкового рейтингування в Україні є передчасним. Аргументуючи свою позицію, вони зазвичай посилаються на відсутність належної рейтингової культури і обтяжливість витрат, пов'язаних з присвоєнням рейтингів. Все це так. Але якщо об'єктивно оцінити реалії, можна побачити, що де-факто обов'язкове рейтингування в Україні існує з грудня 2004 року. А з січня 2006-го з'явилася законодавча база обов'язкового рейтингування у вигляді Закону 3201- IV.
Звичайно, можна і треба дискутувати про своєчасність і доцільність запровадження такого рейтингування на території України. Однак сьогодні законодавець визначився і вимагає, щоб рейтинги встановлювалися для всіх видів цінних паперів, за винятком акцій, урядових облігацій, цінних паперів Державної іпотечної установи та сертифікатів недиверсифікованих інвестиційних фондів. Крім того, рейтингуватися повинні підприємства з державними частками власності, монополісти і ті, що мають стратегічне значення. Тобто об'єктів обов'язкового рейтингування в порівнянні з минулим роком стало значно більше.
Виникає питання: хто повинен забезпечувати виконання законодавчих вимог або, іншими словами, надавати рейтингові послуги?
Згідно із законом це повинні робити уповноважені рейтингові агентства. У минулому році в Україні працювала одна структура, що має такий статус. Тобто цілий рік у вітчизняній сфері обов'язкового рейтингування панував абсолютний монополізм з усіма негативними наслідками.
У цьому році ситуація може ще погіршитися, оскільки законодавець визначив, що уповноваженими рейтинговими агентствами можуть бути тільки структури, які пройшли процедуру проведеного ДКЦПФР конкурсного відбору, і встановлюють рейтинги за національною шкалою, затвердженою Кабінетом міністрів. Поки такої рейтингової шкали в Україні немає. Не відповідає новим законодавчим вимогам і статус єдиного в країні уповноваженого агентства, наданий в минулому році. На 26 січня був намічений конкурс по визначенню нових уповноважених рейтингових агентств, але його перенесли - до затвердження нової нормативної бази проведення.
Професійні учасники фінансового ринку побоюються, що відповідна правова база з'явиться дуже не скоро, а монополізм у сфері обов'язкового рейтингування збережеться і надалі. З огляду на обсяги завдань, поставлених законодавцем, можна стверджувати, що така ситуація буде стримувати становлення вітчизняної системи рейтингування, негативно позначиться на динаміці розвитку фінансового ринку в цілому.
Зняти напругу, що виникла в сфері рейтингування фінансових інструментів, вдалося б, як можна швидше провівши конкурс за попередніми правилами, які поки що діють, і надавши статус уповноважених ще кільком рейтинговим агентствам, готовим до такої діяльності і які вже подали відповідні документи для участі в конкурсі. Паралельно можна було б розробляти і вдосконалювати нормативно-правову базу. Саме така логіка дій найкраще відповідала б потребам нормального функціонування інститутів і механізмів фінансового ринку.
Наскільки швидко і ефективно буде формуватися сьогодні система рейтингування в Україні, значною мірою залежить від регулятора. Нове законодавство визначило таким Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.