З огляду на традиції української доброчинності, питання корпоративної соціальної відповідальності (або соціальної відповідальності бізнесу, як вважають деякі експерти), стає нині вкрай актуальним нині для будь-якого регіону України.
Від філантропії до соціальних принципів
Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу - це концепція залучення соціальних і екологічних аспектів у діяльність бізнесу на засадах добровільності та взаємодії між різними зацікавленими сторонами (групами впливу); це внесок бізнесу у досягнення цілей сталого розвитку, який передбачає збалансованість економічних, соціальних та екологічних цілей суспільства, інтеграцію їх у взаємовигідні приписи та підходи; це спосіб покращити ефективність роботи компанії як у короткостроковому, так і довготривалому періодах. Соціальна відповідальність є добровільною ініціативою (хоч є країни, для яких принципи соціальної відповідальності обов’язкові), і для її повноцінної реалізації важливо, як компанії взаємодіють з внутрішніми та зовнішніми групами впливу (працівниками, клієнтами, громадами, громадськими організаціями, державними та міжнародними структурами тощо).
Багатьом з нас відомі приклади, коли, наприклад, в Західній Україні досить поширена допомога підприємців з відбудови українських церков; на Сході, в металургійних областях, великі підприємства все більше турбуються про своїх працівників, забезпечуючи їхній соціальний захист (і не лише це). Однак соціальний розвиток українських регіонів ще далекий від досконалості, і роль бізнесу тут не повинна обмежуватися лише тимчасовими благодійними заходами чи одиничними доброчинними проектами. Для розуміння важливості соціальної відповідальності бізнесу в Україні вже є певні напрацювання.
Так, на сьогодні діє Центр розвитку корпоративної соціальної відповідальності та Спільнота Соціально Відповідальний Бізнес; у лютому 2010 р. відбулось перше засідання Консультативної Ради з розробки Національної концепції розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні, яка має бути винесена на парламентські слухання наприкінці року; Конфедерацією роботодавців України розроблений проект стандарту ISO 26 000 "Керівництво із соціальної відповідальності". Разом з тим, в Україні налічується понад 140 підписантів-учасників Глобального Договору ООН (The Global Compact) – ініціативи, спрямованої на поширення відповідального корпоративного громадянства і на те, щоб комерційні компанії брали участь у вирішенні проблем, які постають і зв'язку з глобалізацією.
Навіщо це потрібно?
"Якщо компанії впроваджують і реалізують концепцію соціальної відповідальності, то для них членство у Глобальному Договорі (ГД) є черговою ознакою своєї відповідальності, зокрема, двох з її принципів - прозорості та звітності. - розповідає Родіон Колишко, радник Конфедерації роботодавців України з правових та соціальних питань. - Якщо компанія лише починає будувати свою концепцію та стратегію - це для неї є першою спробою отримати відповідь - чи правильно вона все робить? Адже на цій площадці є багато відомих компаній з великим досвідом впровадження КСВ. Також не можна забувати про іміджеву складову. Мінусів у членстві у ГД є небагато - періодична звітність, що певним чином відволікає від роботи персонал, якщо, звичайно, немає окремого виділеного підрозділу, для якого ця діяльність є основною".
"Неправильно ототожнювати кількість підписантів Глобального Договору ООН із станом соціальної відповідальності бізнесу в Україні, - вважає експерт Володимир Воробей, директор PPV Knowledge Networks та партнер Спільноти Соціально Відповідальний Бізнес. – Присутність компаній серед підпис антів Глобального Договору може мати суто декларативний характер, про що вже тривалий час точаться дискусії на міжнародному рівні. Значно кращим показником можна вважати наявність інформації про соціальну відповідальність бізнесу (СВБ) на сторінках компаній (теж декларативний показник) та фахово підготовлені звіти із соціальної відповідальності (з конкретними кількісними та якісними показниками), яких, на жаль, ще надто мало в Україні (повний перелік у публічному доступі - http://www.svb.org.ua/reports). Питання, яке слід ставити – як зробити так, щоб більше компаній в Україні вели бізнес у соціально відповідальний спосіб".
Непроста, але дієва практика
Однак практика впровадження корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) в життя, безперечно, приносить більше позитиву компаніям, які вже стали на цей шлях. До прикладу, "Концерн Галнафтогаз" активно працює над відродженням меценатства та над соціальним захистом працівників компанії, над програмами захисту довкілля (адже компанія працює з товаром, який прямо і безпосередньо забруднює середовище), виступає спонсором багатьох суспільно важливих проектів, зокрема, дитячих, надає адресну матеріальну допомогу, підтримує статус престижного роботодавця на ринку праці країни тощо. У 2007 році "Концерн Галнафтогаз" приєднався до Глобального Договору ООН. За результатами другого етапу дослідження "Бізнес, керований цінностями", яке провела у 2009 році Львівська бізнес-школа при Українському католицькому університеті, "Концерн Галнафтогаз" посів третє місце (перше місце у "Майкрософт Україна, друге – у ВАТ "САН ІнБев Україна"). "Після підписання декларації Глобального договору "Прямуй на зелене" у нашій компанії було прийнято рішення запровадити у діяльності підприємства принципи "Зеленого офісу" та з їх допомогою скоротити споживання ресурсів, налагодити систему роздільного збору сміття в офісах філій і, де можливо на АЗК "ОККО", змінити поведінку працівників та партнерів компанії і опосередковано, через такі дії на АЗК, поведінку клієнтів на більш відповідальну щодо довкілля", - розповів Олесь Пограничний з відділу зв’язків з громадськістю "Концерну Галнафтогаз".
Схожих і гідних для наслідування прикладів діяльності компаній в Україні є не так уже й багато (близько сотні, як-от, Метінвест, Оболонь, ДТЕК (Донбаська паливно-енергетична компанія), Ernst & Young Україна, Крафт Фудз Україна, SKM, Кока-Кола Україна, МТС, Київстар, Астеліт, Фокстрот та інші), ще менше компаній публікують звіти з соціальної відповідальності та розміщують їх на своїх сайтах, інші просто займаються піаром.
За словами Антона Арапетяна, керівника відділу R&D Львівської бізнес-школи (LvBS) Українського Католицького Університету, українські компанії загалом вирізняються високим рівнем соціальної відповідальності: 90% успішних компаній реалізовують соціальні проекти. Але, на жаль, метою такої діяльності часто є промоція самої компанії (56% проектів), а не системне вирішення соціальної проблеми (за даними дослідження LvBS, www.lvbs.com.ua).
Очевидно, це нормальний процес в такій молодій країні, як наша, адже ще 5 років тому про відповідальне ведення бізнесу взагалі не було жодного українського дослідження, а практики КСВ провадилися фактично представництвами міжнародних компаній в Україні. Нині ситуація покращується, і в майбутньому, за словами пана Антона, "ми побачимо трансформацію у бізнес, керований цінностями та у платформи інновацій, де КСВ стає стратегією розвитку компаній". Звісно, кожна компанія має повне право індивідуально визначати свої стратегічні цілі, але сфера КСВ без уваги точно не залишиться.
Влада versus бізнес
На думку експертів, саме від самоорганізації компаній залежатиме ефективність соціальної відповідальності. Адже хоч держава і веде діалог з бізнесом, однак законодавчі принципи й регламенти, запроваджені владою, - це одне, і їх, безперечно, необхідно дотримуватись, але не плутати з індивідуальними корпоративними соціальними принципами компаній, до яких українському бізнесу ще потрібно прагнути. Адже поки що в Україні більшість компаній (як великих, так і середніх) не мають визначеної стратегії соціальної відповідальності і перебувають на етапі дотримання законодавства та "точкових" доброчинних проектів. Лідери українського бізнесу, зокрема, приватної форми власності, здійснюють активну доброчинну діяльність (стратегічне благодійництво) та використовують інструментарій зв’язків з громадськістю (PR). Майже всі великі компанії проводять проекти підвищення ефективності бізнес-процесів із певними соціальними або екологічними перевагами, однак більшість не робить прив’язки таких бізнес-проектів до власної соціальної відповідальності, - вважають експерти.
"Головне – утримувати значну динаміку подальшої реалізації практики залучення компаній до провадження діяльності у відповідності із Глобальним Договором. Це можливо тільки якщо компанії, які поставили свій підпис під Договором, будуть дотримуватися своїх зобов’язань та залучати до Договору своїх партнерів", - вважає Антон Арапетян.
З іншого боку, оскільки саме бізнес забезпечує податки і цим визначає добробут країни, то не зважати на нього держава просто не має права: "Наприклад, український бізнес вже значно підвищив або активно підвищує власну енергоефективність, тоді як у (переважно) державному секторі ЖКГ ці показники істотно не змінюються. Зарплати у корпоративному секторі в рази перевищують зарплати у державних системах – свідчення ефективності використання людського капіталу. Питання працевлаштування неповносправних, моноіндустріальних міст, розвитку малого бізнесу, зменшення шкідливих викидів – лише декілька прикладів, де без співпраці з бізнесом вирішення питання апріорі неможливе", - роз’яснює пан Воробей.
Яке майбутнє у соціальної відповідальності?
Часто можна почути, що в тяжкі кризові часи говорити про соціальну відповідальність беззмістовно, оскільки головною метою діяльності компаній під час скрутних фінансових умов є виживання на ринку. І в 2010 році це питання опинилося під загрозою, як ніколи раніше: йдеться про збереження соціальної відповідальності взагалі як явища. Однак, на думку експертів, соціальна відповідальність не зникне, а дещо реструктуризується.
Так, В.Воробей припускає, що в поточному році, по-перше, набудуть пріоритетності питання підвищення енергоефективності підприємств, зменшення викидів та використання відходів, по-друге, покращиться співпраця бізнесу з різними групами впливу (наприклад, місцевими органами влади, міжнародними інституціями), по-третє, применшиться важливість PR - компанії стануть більше робити, ніж говорити про те, що зроблено.
Більше того, експерти Спільноти Соціально Відповідальний Бізнес В.Воробей та І.Журовська прогнозують також, що соціальна відповідальність ставатиме частиною стратегії більшої кількості компаній (приватних і державних, закритих та публічних), розглядатиметься наглядовими радами та впроваджуватиметься на основі довгострокових планів. Такі стратегії обов’язково враховуватимуть національні та міжнародні пріоритети соціально-економічного розвитку, міжнародні тенденції (зокрема, галузеві) та найкращі напрацювання щодо впровадження. У свою чергу, фінансово-кредитні інституції та ринки капіталів (зокрема, міжнародні) враховуватимуть критерії соціальної відповідальності в нашій державі, фінансово стимулюючи соціально відповідальні компанії з України та в Україні. Також експерти прогнозують покращення системності звітування компаній, поглиблення фаховості ознайомлених, зацікавлених та компетентних у соціальній відповідальності менеджерів та зростання рівня фахового діалогу (зокрема, у ЗМІ) між українським бізнесом, неурядовими та урядовими організаціями щодо питань соціальної відповідальності та соціально-економічного розвитку загалом тощо.
Краще і ширше впровадження корпоративної соціальної відповідальності бізнесу українськими компаніями може допомогти створити нові ринки в Україні та за її межами, допомогти вирішити соціальні та екологічні проблеми, покращити доступ компаній з українським капіталом до міжнародних. А це величезні переваги, до яких необхідно прагнути, аби розробити і втілити українські стандарти системи управління соціальною відповідальністю.
"Українські компанії повинні зрозуміти, якими насправді є їхні істинні цінності"
Експерти з питань соціальної відповідальності бізнесу Антон Арапетян, керівник відділу R&D Львівської бізнес-школи УКУ, та Володимир Воробей, директор PPV Knowledge Networks та партнер Спільноти Соціально Відповідальний Бізнес, відповіли на деякі окремі важливі запитання
* Якщо компанія входить до мережі Глобального Договору, чи достатньо сповідувати його 10 головних принципів (дотримання прав людини, проголошених міжнародним співтовариством, забезпечення власної непричетності до порушень прав людини, підтримка свободи асоціацій та на практиці визнання права на заключення колективних угод, викорінення всіх форм примусової праці, сприяння повному зникненню дитячої праці, ліквідація дискримінації у сфері зайнятості та працевлаштування, дотримання превентивного підходу до вирішення екологічних проблем, здійснення ініціатив, спрямованих на підвищення відповідальності за стан навколишнього середовища, розвиток та поширення екологічно безпечних технологій, протидія будь-яким формам корупції, включаючи здирництво і хабарництво)? Чого забагато, а чого тут не вистачає? Взагалі, як зробити ці 10 принципів якомога дієвішими і які з них дійсно реалістичні для України?
Антон Арапетян
- Абсолютно усі принципи є важливими і, на мою думку, кожна з компаній, підписуючи Договір, повинна чітко розуміти які зобов’язання насправді бере на себе.
В той самий час кожен з принципів буде реалізований, коли задекларовані цінності компанії (цінності, які сповідують усі працівники компанії) сприяють дотриманню таких принципів. На сьогодні у переліку трьох ключових цінностей, які задекларовані українськими компаніями є "орієнтація на клієнта" (60% компаній), "командна робота" (55%) та "професіоналізм" (47%) (за даними дослідження Львівської бізнес-школи). Жодна з цих цінностей напряму не пов’язана із принципами Договору, і загалом вважати, що працівники компанії будуть цінувати "клієнта" понад, наприклад, "свободу прав", виглядає беззмістовним.
Українські компанії повинні зрозуміти, якими насправді є їхні істинні цінності і, відповідно, за якими принципами вони працюють або ж працюватимуть.
Володимир Воробей
- Принципи Глобального Договору є лише принципами, причому визначеними на глобальному рівні з метою уможливити порівнювальність зусиль компаній з різних країн та континентів. Це найменший можливий спільний знаменник (lowest denominator), і, зрозуміло, що якщо ми хочемо, щоб тематику соціальної відповідальності серйозно сприймав український бізнес, ми маємо визначити значно детальніші і чіткіші показники соціальної відповідальності. Це можна пояснити на принципі стандартів бухгалтерського обліку – можна ввести (і такі існують) загальні принципи бухобліку, але без детальних стандартів (в бухобліку це GAAP, Generally Accepted Accounting Principles) звітності не буде – будуть лише декларації. Принципи цікавлять широку громадськість, докладні системи – фахівців. Для поступу потрібні і перші, і другі.
Якщо Глобальний Договір зробив і робить добру справу в сфері промоції соціальної відповідальності бізнесу, системність СВБ в Україні лише починає формуватись. Вже близько 10 великих українських компаній звітуються за допомогою приписів GRI (Global Reporting Initiative, Міжнародної Ініціативи із Звітності), де соціальна відповідальність набуває конкретних вимірювальних показників (кількість викидів парникових газів, токсичних речовин, розмір середньої зарплати, розмір інвестицій в модернізацію виробництва, енергоефективність тощо). Спільнота СВБ (www.svb.org.ua) ще у 2006 розробила категорії СВБ з врахуванням міжнародного досвіду та українських реалій - http://www.svb.org.ua/csrcategories. Розробка, власне, української системи СВБ стане на часі виключно якщо тематика СВБ буде просуватися у бізнес-спільноті, якщо складатиметься попит на таку систему.
Чому в Україні досі ефективно не розвивається соціальне підприємництво - створення успішного бізнесу там, де більшість вбачає виключно соціальну проблему?
А.А. - Приклади соціального підприємництва вже працюють в Україні. Звісно можна говорити про низький рівень підтримки державою таких підприємств, про низький рівень свідомості і обізнаності управлінців у питанні соціального підприємництва, про бажання заробити сьогодні і зараз. Однак в Україні сьогодні живуть і працюють багато людей, кожен з яких на своєму рівні намагається боротися із проблемою. Вони беруть до сім’ї по 8 сиріт, створюють спільноти, які опікуються безпритульними, організовують збір відходів на переробку. Однак соціальне підприємництво перш за все вимагає певного рівня організації і управління, компетенцій менеджменту і фаху створення та розвитку компаній або ж організацій. Залучити кваліфікованих управлінців без певних "соціальних" інвестицій сьогодні надзвичайно важко. А без такого капіталовкладення важко привабити у цю сферу ефективних менеджерів, які здатні реалізувати нові проекти у непростому українському середовищі.
В.В. - Можна виділити кілька причин недостатнього розвитку соціального підприємництва в Україні. По-перше, загальний низький рівень підприємництва в країні, не лише соціального. По-друге, зарегульованість сфер, в яких соціальне підприємництво може мати найбільший вплив – охорона здоров’я, соціальний захист тощо. По-третє, негативне ставлення до бізнесу у суспільстві – історична спадщина комунізму зумовлює негативне ставлення до ціни, вартості, бізнесу – особливо у соціальних сферах думка, що побутує, пов’язана із безкоштовним товаром та послугою. Парадокс, коли корупція та корумпованість толеруються у сферах, які ніби забезпечує держава, а офіційний бізнес у тих самих сферах – зневажається. По-четверте, родинні механізми – в Україні родина часто виконує функції соціального підприємництва. По-п’яте, відсутність стимулювання з боку ґрантодавців – часто неурядовим організаціям простіше написати ще одну заявку на ще один проект замість того, щоб робити соціальний бізнес у своїй сфері. І, останнє, відсутність інформації про соціальне підприємництво в Україні.